Карасевич Єльміра, 9 клас
Фастівський ліцей №5 Фастівської міської ради Київської області
Вчитель, що надихнув на написання есе: Семендяй Оксана Миколаївна

Війна. Моя історія

Доброго дня! Я з міста Фастова, Київської області. Хочу поділитися своєю історією війни. 24 лютого я прокинулася о 7 годині ранку, адже потрібно було йти до школи. Мама в той час збиралася на роботу. Ми ввімкнули телевізор і заніміли – почалася війна. Надходили повідомлення від друзів та рідних. У них одне питання: чи все зі мною гаразд. Почалася паніка. Мама намагалася мене якось заспокоїти. Стали збирати валізу зі всім необхідним: документи, гроші та медикаменти. Хотіли вже їхати за кордон, але все ж таки залишилися. Наступного дня взяли все необхідне і вирушили до моєї хрещеної на кілька днів, бо була думка, що там буде безпечніше. Я відчувала неймовірний страх, часто переживала, мене не покидали думки про те, що в будь-який момент я можу позбутися своєї домівки, моїх рідних. Дуже багато плакала, нервувала. Було боляче сприймати те все, що відбувається на моїй рідній землі, де я народилася та виросла. Мені постійно стверджували, що війна швидко закінчиться, але, на жаль, це були просто слова…

Як усвідомлювати, що мою неньку Україну з кожним днем все більше і більше знищують? До війни я кожного літа їздила в Херсонську область на море. А зараз у мене просто розривається серце від того, що Херсон майже увесь знищений і під окупацією. Переглядаю фотографії, а серце обливається кров’ю. Я там на фото така щаслива…

Дуже жалкую, що тоді не цінувала ці маленькі, радісні миттєвості. І тепер розумію, що більше ці золоті часи не повернути, так, як раніше, вже не буде. На свої очі бачила, як над містом пролітали ракети, часто чула вибухи, постійно сиділа в коридорі зі своєю кішкою Беллою. Мені просто з нею не так страшно ховатися в коридорі від ракет, вона наче мій янгол-охоронець. А в далечині червоним кольором палало небо.

Я пам’ятаю, як вороги почали наступати на Макарів та Васильків, чула дуже багато вибухів з тих сторін. Був такий ранок, коли я прокинулася від гулу. Тоді ми провели весь день у підвалі. Після початку повномасштабного вторгнення моє життя стало зовсім іншим. Я дуже довго буду пам’ятати всі ті жахи, які трапилися і продовжуються в період війни. Кожного дня я плакала та молилась, щоб зі мною та моїми рідними було все добре. Безмежно дякую нашим захисникам за те, що я живу. А ще пам’ятаю дні 31 жовтня та 1 листопада, коли я чула найбільше вибухів, літало дуже багато ракет та винищувачів, аж увесь дім трусило. Та ще 10 жовтня 2022 року було безліч загиблих в Києві й області. З того часу я не люблю жовтень.

Ми з мамою багато разів збиралися їхати за кордон, але так ні разу і не поїхали. Не наважилися покинути свою домівку, домашніх улюбленців. Коли був наступ на Макарів та Васильків, я бачила червону, як кров заграву. Запам’ятаю на все життя те, як лягаючи спати, постійно не могла заснути від звуків винищувачів та літаків. Безсонні ночі, тривожні дні. На початку війни був дефіцит продуктів, великі черги, усі полиці були порожні. І так майже у всіх магазинах міста.

Війна дуже змінила моє життя та життя моїх рідних. У мене немає вже такої щирої та справжньої усмішки. Змінилося коло спілкування. Зараз мене вже оточують не ті люди, з якими я була раніше. Думаю, що я змінилася, як ззовні так і внутрішньо. Подорослішала на кілька років відразу.

Я зрозуміла, що потрібно цінувати кожну мить свого життя. Вірю в нашу перемогу. Слава Україні!