Товпишко Аліна, 2 курс, ДНЗ «Вінницький центр ПТО технологій та дизайну»

Вчитель, що надихнув на написання есе - Рибачук Анна Володимирівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Мене звати Аліна, мені 16 років і зараз я розповім про свій шлях з перших днів війни. Все почалось з раннього підйому і страшних слів: «Почалась війна». Насправді я тоді не розуміла, що це означає, мені було дуже лячно від невідомості. На перші тижні війни ми переїхали в село. Тоді коли я чула тривогу, мені було дуже страшно, я просила батьків спуститись до льоху. З часом я звикла, але й досі буває не пособі від тривог, особливо вночі. Коли ми повернулись в місто, я майже не виходила з дому, тому що всі мої друзі поїхали за кордон і я одна залишилась.

Я памʼятаю, як вночі, коли я спала влучили неподалік від мого будинку, після цього я місяць спала в коридорі.

Також пам’ятаю, як я мала їхати в «Будинок Офіцерів» на вокал, але у викладачки чомусь не вийшло, саме тоді в нього влучили. Мені дуже моторошно думати про те, що би могло трапитись зі мною в той день, якби у викладачки все-таки вийшло би прийти.

Літом я їздила з батьками в Одесу на відпочинок, але через постійні гучні звуки ППО та прильотів, відпочинком це не назвеш. 

Зараз я допомагаю організувати благодійні заходи, ми збираємо на бригаду мого тата. Він служить в 35 ОБМП, я дуже боюсь, що війна може змінити мого тата. Саме тому я планую через рік піти навчатись на військового психолога. Я вже почала готуватися фізично і морально до цього. Я щиро вірю, що я зможу допомагати військовим, тому що це одна з моїх мрій.

Але найголовніша моя мрія, це закінчення війни! Я щиро вірю,  що наша спільна перемога вже близько.