Важкі випробування випали на долю молодої мешканки Маріуполя.

У той день, 24 лютого, я прокинулася від вибухів. Нас бомбив літак вранці та ввечері, і з того часу мені досі страшні гучні звуки. Пам’ятаю, що я навіть хотіла померти і думала про смерть, що ось настала моя остання година.

Почалося страшне життя у Маріуполі, який обстрілювали щоденно. Води нам вистачало, їжі теж, але під кінець нам прийшлося їсти собачу кашу. Потім я поїхала з окупованої території, а мої батьки, на жаль, залишилися у Маріуполі.

Зараз у мене немає роботи, я навчаюсь на мовних курсах, отримую небагато грошей, тому приходиться відмовляти себе у всьому. З Маріуполя я забрала лише декілька речей та іграшку, яку подарував мені мій коханий чоловік. У найскрутніші години я завжди її обіймала, і вона завжди зі мною. Вона мій оберіг.