Ми з села Олексіївка Нікопольського району. Життя у нас було як у звичайних людей. Працюємо на роботі. Працюємо вдома на городі. Ми, українці, працьовитий народ. 

В перший день війни все було дуже хвилююче. На той момент в мене ще була проблема зі здоров’ям. Але хвилювалася, перш за все, за дітей. В силу своєї роботи я достатньо витримана людина, а діти, звісно, хвилювалися більше. Звісно, чули ми і вибухи, і все це, але, слава Богу, всі живі і здорові.

Дефіциту чогось у нас не було - все було доступно. Я думаю, що іншим людям було набагато більш важче, ніж нам.

Шокує, що гинуть діти, мирне населення. І наші молоденькі воїни. Найстрашніше, що Україна втрачає своїх найкращих синів.

У нас в селі працює волонтерський центр: ми всім селом організовано допомагаємо ЗСУ. Все у нас чудово, всі допомагають один одному. Зараз і хлопцям потрібна допомога, звертаються. І ми персонально допомагаємо: хто готує, хто сітки плете, хто перераховує кошти – допомагає, хто як може.

Звісно, буде важко одразу після перемоги, поки все відбудуємо. Звісно, це все буде не так швидко. Я думаю, що наша сила в нашій єдності. І ми все подолаємо.