До початку війни у мене було нормальне життя. У перший день війни я працювала. Почула вибухи, коли бомбили аеропорт. Відразу побігла додому, почала збирати документи. Вибухи тривали, тож довелось швидко приймати рішення. Я зібрала дітей та виїхала за кордон. Три доби ми провели в дорозі.

Добу ми простояли на кордоні, який потім перейшли пішки. Так я потрапила в Польщу.

Потім кума мені запропонувала виїхати до Ізраїлю. Там я прожила дев’ять місяців, а потім повернулась в Україну. 

Я досі не можу повірити в те, що триває війна. Психологічно важко кожного дня. Мене вразило те, що відбувалось у Маріуполі. Шокувало знущання росіян над дітьми, над людьми в Бучі та Ірпені. Зараз я хочу тільки миру, щоб мої діти припинили чути тривогу.