Мені вже багато років. Нікуди виїжджати я не збираюсь. Від початку війни залишаюсь вдома. Нікому ніде я не потрібна. Раніше працювала в реабілітаційному центрі. Коли почались бойові дії, його закрили. Над центром постійно літали ракети. Потім обстріли дійшли і до мого району.

Коли був сильний вибух, я пережила великий стрес, дуже злякалась.

Я іноді сиджу в підвалі. Буває, що світло та газ вимикають. Я живу одна. Мої колеги виїхали з міста. Без роботи дуже важко, тож я отримую гуманітарну допомогу. Останнім часом виникли проблеми зі здоров’ям, лікуюсь від онкології. Поки що проблем з терапією немає, бо лікарі є у місті. Дуже не хочу кудись їхати. Чекаю, коли закінчиться війна, робота відновиться та всі житимуть, як і раніше.