У перший день війни я підскочила з ліжка, бо було дуже гучно. Я злякалась. Місто швидко окупували. Я не могла зрозуміти, що робити. У Бердянськ приїжджали люди з Маріуполя. Я допомагала їм, надавала необхідну підтримку. 

Я вимушена була виїхати з міста через роботу, а моя родина залишилась у Бердянську. Мені було важко прийняти рішення про евакуацію. Я сіла у машину та поїхала. Одну ніч переночувала на заправці, потім мене випустили. Зараз дуже сумую за родиною. Своє майбутнє я бачу в рідному будинку у вільній Україні.