Коли почалась війна, я була вдома. Просто не вірила, що все це відбувається. Згадала, що все це закінчиться. Почались обстрілів. Мені довелось сидіти у підвалі. Не було їжі, води та світла. Я за це не думала, бо син потрапив під обстріл і був поранений. Це для мене – велика трагедія. Страшне, що коїлось в селі. 

Я з родиною виїхала до Запоріжжя. Мій будинок зруйнований. Зараз я туди їжджу, латаю вікна. Все вибите. Мені шкода, що немає житла. Чоловік переніс інсульт і інфаркт. Дуже тяжко ми всі переживаємо війну. Все це дається взнаки. Зараз я сподіваюсь тільки на завершення війни. Чекаю миру і повернення додому.