Кузнєцова Єва, 15 років, 10-А клас, КЗ КМР «Кагарлицький ліцей №3»

Вчитель, що надихнув на написання єсе: Михайловська Світлана Василівна

Конкурс єсе "Війна в долі моєї родини"

Повномасштабне вторгнення російських військ в Україну принесло кровопролиття та зруйнувало життя тисячі мирних людей, завдала нестерпної болі, викликало злість і посіяло назавжди обов’язок помсти. Війна – це жах, постійні страждання, неминучі смерті. Знецінюючи найбільшу коштовність на землі – людське життя, вона є трагедія як для переможених,так і для переможців.

Для мене та моєї родини війна почалася весною 2014р., коли було анексовано східну частину України, що змусило мою родину покинути рідну домівку і близьких людей та переїхати в Київську область. Це було дуже важко, мати не хотіла покидати рідний дім, але ситуація загострювалися, лунали постріли, кожен день у бомбосховищі, це було нелюдське життя, тому, щоб врятуватися ми пішли на рішучий крок: переїхати в безпечне місто. Від цього я втратила своїх друзів, покинула школу, однокласників, я навіть не встигла попрощатися з дідусем, але надія не залишала мене, що колись це закінчиться і ми повернемося.

З того часу в душі посів невідомий для мене страх, невпевненість в своїй безпеці, постійні тривоги. Це був важкий період, ми постійно переїжджали, я змінювала школи, намагалася знайти нових друзів , але через часті переїзди я тільки їх втрачала, тому я була самотньою. Зрештою, ми оселилися неподалік від Києва, більш-менш заспокоїлися, почали планувати майбутнє, я вирішила займатися хореографією, художньою творчістю, все ніби налагоджувалося, але це тривало недовго.

Наприкінці лютого 2022р. бойові дії охопили всю Україну, і знову все почалося, від чого мої батьки так хотіли оберегти мене. Усвідомлення,що почалася війна, прийшло до мене не зразу. Я деякий час не вірила і заперечувала реальність, але спустившись з батьками в бомбосховище, побачивши сповнені жахом очі людей, я зрозуміла, що війна дотягнулася до нас. Розуміння жаху війни зруйнувало всі надії, мрії та плани на майбутнє, знову пробудило хвилювання, які роками затихали. Страх перед завтрашнім днем став сильніше.

З той хвилини, я зрозуміла, що моє життя ніколи не стане таким, як раніше. Моя родина вже не зможе відчути стан спокою і умиротворення, війна кардинально змінила наше життя. Ми постійно повинні бути готові до неочікуваних тривог, а під час них діяти швидко, без помилок, допомагати зібратися один одному. 

З іншого боку, війна навчила мене цінувати кожну мить мого життя і насолоджуватися звичайними, повсякденними речами, навчила ще більше піклуватися про рідних та близьких, дарувати любов, обіймати, казати приємні слова, і страшно уявити, що хтось втратив це, когось війна зламала, насильно забрала найдорожче.

Я відчуваю злість до тих, хто зруйнував моє життя, моєї родини, і життя тисячі людей. За них ми змушені покидати рідний край, а багато моїх родичів не хочуть виїжджати з «гарячих» точок, бо є люди чи речі, заради яких вони жертвують своєю фізичною безпекою. Кожен день ми розмовляємо з ними, намагаємося переконати, озвучуємо готовність бути поруч і готовність допомогти евакуюватися, коли вони на це наважиться. Ми чекаємо, але чим далі, тим страшніше.

Я впевнена, наші захисники відстоять нашу незалежність, вони дивляться тільки вперед, ідуть не зупиняючи, вони борються за нашу Україну до останньої краплини крові. Кожен їх крок важкий, але рішучий. Саме наші воїни і, взагалі, український народ приголомшив мене з початком війни. Вони настільки швидко згуртувалися і об’єдналися. В голосі кожного українця лунає патріотизм, наша історія писалася і буде писатися, а наша країна процвітати.

Сподіваюся, колись настане для всіх українців мирний час. Це значить можливість жити повним життям, ходити на роботу, займатися улюбленою справою, не боятися за життя своє та своїх близьких. Мир – це найцінніше, що тільки може бути, особливо, його цінують під час війни. Це бажання кожного українця: жити в мирній, незалежній, вільній, гарній Україні. Тому, я з нетерпінням, буду чекати того дня, коли я зможу побачити мирне небо, наші вільні поля, щасливих людей. Ми проживемо життя тих,хто не вспів, ми не забудемо наших героїв, наших союзників. Я з своїми співвітчизниками хочу відбудувати нашу країну, повернути її красу, бо майбутнє України залежить від нас. Все буде Україна!