Корінь Софія, 10-Б клас, Одеський ліцей № 111

Вчитель, що надихнув на написання есе — Мороз Олена Михайлівна 

"1000 днів війни. Мій шлях"

Зима. Холодно. Для всіх українців війна почалася на світанку 24 лютого в ліжку — теплому й затишному. Потім — серія вибухів, страх і непорозуміння. Що відбувається? Що далі? Жахлива паніка охопила всіх громадян. Я й досі памʼятаю, як мама будила мене крижаними руками й тремтячим голосом заспокоювала мене, перебуваючи в такому ж зляканому стані. І через декілька днів батьки вирішили, що необхідно виїжджати з країни задля нашої безпеки. Дуже важко було залишати тата — ріки сліз було пролито в день від’їзду.

Непривітно нас зустріла холодна та чужа Німеччина. У цій сірій країні я намагалась розгледіти та відшукати затишок, спокій, щось своє, рідне, але ніщо не могло замінити мою квітучу Україну: інша мова, культура, їжа, люди.

Перебуваючи в іншій країні, я прокидалася на кожну повітряну тривогу і благала тата пройти в укриття. Я читала новини і щоразу плакала від кількості поранених і загиблих людей. Було питання: за що?

Рік, майже рік я прожила в цьому незатишному місці, і чим більше я там перебувала, тим сильніше я хотіла додому. Обійняти тата, побачитися з друзями, знову гуляти рідними місцями сонячної та милої Одеси.

І ось цей довгоочікуваний момент, на який я чекала, здається, вічність — митниця, майорить синьо-блакитний прапор! Рідна земля! Міста частково зруйновані, і найголовніше — обійми тата.

Пройшовши це, я зрозуміла, наскільки для мене важливо бути в місті мого дитинства. І я дуже сподіваюся, що мені не доведеться проходити через ці випробування знову. Не хочу мати статус дитини війни, хочу в затишних класах свого ліцею закінчити навчальний заклад, отримати освіту саме в Україні і бути корисною моїй державі, бо я люблю свою Батьківщину.

До болю в серці боляче дивитися на зруйновані будівлі та тисячі прапорів на цвинтарях. Мрію бачити щасливими своїх батьків, рідних, які живуть у мирній Україні і роблять усе для її блага.

З любов’ю до всього рідного в Україні та вірою в Перемогу звертається до вас, дорослих, учениця Одеського ліцею № 111 з проханням зупинити цю війну. Дозвольте нам, дітям, жити в мирній країні й бути щасливими на нашій землі!