Кобзаренко Єгор, 10 клас, Опорний заклад «Бритівський ліцей» Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області

Вчитель, що надихнув на написання есе — Зубчевська Наталія Олексіївна

"1000 днів війни. Мій шлях"

Коли почалася війна, все змінилося дуже швидко. Перші вибухи, які я почув, лунали недалеко — вони змінили моє повсякденне життя. Я пам’ятаю, як відчув справжній страх не лише за себе, але й за близьких. Було складно усвідомити, що все, що ми вчили з історії, може бути реальним. Усе, що я бачив у фільмах, читав у новинах, відбувалося на території моєї держави. Це відчуття змушувало думати про майбутнє і те, як сильно все може змінитися.

З перших днів війни вся країна змінилася. Міста, які раніше були живими та повними людей, стали порожніми й холодними. Люди в поспіху залишали свої домівки, часто залишаючи все, що мали.

Ті, хто вирішив зостатися, намагалися допомагати і підтримувати один одного, навіть якщо до цього не знали своїх сусідів чи інших людей. Багато хто почав волонтерити, допомагаючи тим, хто цього потребував — від надання притулку до забезпечення продуктами та ліками.

Зі зміною обставин я почав помічати, як звичайні громадяни змінилися. Під час війни я побачив героїв, яких не помічав у звичайному житті.

Наприклад, мій сусід. Він на початку війни пішов захищати свою кохану й зовсім маленького сина. Він рятував життя інших, навіть ризикуючи своїм. Його приклад показав мені, що героїзм може проявитися в будь-який момент, і для цього не потрібно бути особливим.

Ще одним прикладом стала знайома в моїй сім’ї. Ще до війни вона всім допомагала, але після початку повномасштабного вторгнення це стало її основною метою. Вона почала волонтерити після кількох місяців війни, допомагаючи тим, хто вимушено покинув свої домівки: надавала притулок, харчі, одяг, іграшки. Її відданість показала, що люди можуть допомагати в тяжкі часи.

Війна змінила мене. Раніше я, можливо, не завжди задумувався про важливість простих речей, таких як безпека та спокій.

Зараз я почав більше цінувати моменти, проведені з рідними та друзями, відчуваючи вдячність за те, що я можу бачити їх поруч. З’явилося розуміння того, наскільки потрібно цінувати кожен день і намагатися не відкладати на потім.

Звісно, під час війни страх став постійним супутником. У перші дні особливо важко було впоратися з ним. Але згодом я знайшов спосіб справлятися зі страхом і невизначеністю. Я зрозумів, що допомога іншим — це те, що дає сили рухатися далі. Коли ти бачиш, що твої дії приносять користь, це додає мотивації. Також я намагався знаходити час на прості речі, що додавали відчуття нормального життя: читав книги, займався фізичними вправами, зустрічався з друзями за можливості. Усе це допомагало триматися і зберігати спокій.

Зараз, після 1000 днів війни в Україні, я все ще вірю в наше майбутнє. Я мрію про те, щоб наша країна стала ще сильнішою й ще більш об’єднаною.

Бачу, як ми можемо будувати майбутнє, відновлювати міста, створювати нові можливості для наступних поколінь. У цьому новому світі я бачу свою роль у тому, щоб допомагати і підтримувати інших, бути частиною нашого національного відновлення. Я переконаний, що кожен з нас може внести свій вклад у відновлення України, і ми разом зможемо подолати будь-які труднощі.

Війна показала мені важливість єдності. Ми всі стали ближчими, незалежно від того, звідки ми родом та чим займаємося. Війна об’єднала нас, навчила підтримувати один одного і бачити, що разом ми сильніші.

Спільна боротьба змінила нашу націю, і я вірю, що це є однією з найважливіших цінностей, які ми здобули. Разом ми можемо подолати будь-які труднощі і побудувати майбутнє, про яке мріємо.

Ця подія також змусила мене по-новому оцінити свободу і незалежність. Раніше ми часто не замислювалися над цим, але тепер кожен день і кожна перемога стають особливо цінними. Я відчуваю гордість за свою країну і за людей, які роблять все можливе для нашого майбутнього. Водночас я зрозумів, наскільки важливо бути людяним навіть у важкі часи — допомагати тим, хто поруч, підтримувати один одного.

Саме завдяки єдності та співчуттю ми можемо подолати всі труднощі й іти вперед разом.

Вірю, що мир обов’язково настане. Мрію, щоб одного дня ми всі знову жили в спокої, у своїй незалежній державі, де кожен може відчувати себе захищеним. Разом ми сильні. І я знаю, що, підтримуючи один одного, ми здобудемо Перемогу.