Краснопольський Євгеній, 5 клас, Харківський ліцей №154

Вчитель, що надихнув на написання есе - Романюта Алла Миколаївна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Я пам'ятаю цей день 24 лютого 2022 року. Напередодні я, як завжди, зібрав звечора рюкзак до школи. Це мав бути самий звичайний і спокійний день. Але мама розбудила мене зранку і сказала, що почалася війна. Вона плакала, а я тоді ще не розумів важливість цих слів. І ця подія змінила все... Перший тиждень війни я знаходився у Харкові, майже весь час проводячи у підвалі будинку. Було дуже сташно. Я постійно чув вибухи і рев винищувачів.

Я кожен ранок прокидався і думав, що це все мені лише сниться. Але це був не сон... Через тиждень наша сім'я вирішила виїхати з міста.

Ми не мали власного транспорта, тому ми поїхали разом зі знайомими, які нас підвезли у місто Сахновщина на Харківщині. Через цих знайомих нас погодилась взяти до себе жінка, яка нас зовсім не знала. Її звали Валентина. Вона віднеслась до нас дуже тепло, була гостинна і допомогала нам з усім. Це дуже приємно, що є такі чуйні і безкорисливі люди. Ми прожили у неї цілий місяць, а я все також прокидався кожного ранку і думав, що це все мені лише сниться і я прокинусь у своєму ліжку вдома...

А потім ми вирішили поїхати за кордон. Від'їзджаючи, ми домовились з Валентиною, що обов'язково по закінченню війни приїдемо до неї у гості, подякуємо за її доброту і допомогу. Проте, нажаль, цього ще так і не сталося.

Але я вірю, що все ще попереду і у мене буду така можливість. І ми вирушили у Болгарію. Шлях був дуже довгий, ми їхали майже дві доби. Я ще ніколи так далеко і так надовго не від'їзджав. Там нам також допомогли люди. Нас поселили на базу відпочинку на березі Чорного моря. Мені дуже сподобалась природа Болгарії, море, гори, архітектура старовинних міст... Але для мене все одно найкращим залишалось моє місто Харків. Я сумував за батьком і рідними, які залишились там. Тому провівши півтора роки у Болгарії, ми повернулись додому. Тут все також небезпечно, летять ракети, КАБи, Шахеди. Я чую вибухи і бачу їх наслідки. Багато хто з моїх друзів все ще залишаються десь за кордоном.

Але я знаю, що обов'язково настане мир, всі повернуться додому, я прокинусь у своєму ліжку, зберусь до школи, і буде мій звичайний і спокійний день...