Кірчей Анастасія, 8 клас, ліцей "Успіх" Доманівської селищної ради Миколаївської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Дунаєвська Галина Олександрівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Війна, яка стала жахливим клубком у душах і серцях українців, поділила життя  на  дві контрастні паралелі – одну, наповнену мирною працею, навчанням, турботами,  і другу, сповнену тривогою, жахом і чеканням. У моєму юнацькому сприйнятті – це та подія, яка назавжди закарбувавшись у пам’яті, змінила світогляд, відношення до багатьох речей, зокрема, до вчинків людей, що, немов лакмусовий папір, проявились війною. Із соціальних мереж потоком ллється інформація про події сьогодення.

Моя пам’ять фокусується, на щастя, не тільки на страшному. Вразила зненацька прочитана думка про те, що війна не тільки забирає, а й дає щось важливе. Про це мої роздуми…

Хтось почав  із нуля, замислившись над організацією справ  з надією і вірою у перемогу; інші - переселившись, знайшли нових друзів, треті – вразили кардинальним рішенням про всиновлення дитини-сироти, четверті - відчули силу своєї допомоги, і це стало місією. Соціологічні опитування свідчать : 80% того, що потрібно на війні, дають волонтери. Щиро дивуюсь – де беруться сили практично миттєво збирати величезні суми на  закупівлю зброї та техніки, закуповувати, завдяки благодійності, медичне обладнання для військових та реабілітації поранених. У кожного свій «градус» бажання допомогти.

Життя може змінитися в одну мить. Для мене такою миттю стала зима 2022 року, коли я разом із сім’єю була змушена залишити рідну домівку в Миколаєві через війну.

Ми опинилися в  селищі Доманівка, де  в мене не було друзів, окрім сестер, які також переїхали сюди. Оселилися ми в будинку дідуся й бабусі. Тоді я зрозуміла, як тяжко бути переселенцем, прощатися з рідними тобі людьми, можливо, назавжди. Волонтерські організації в Доманівці швидко допомогли нам: видали їжу, подушки, матраци, кухонні прилади, ковдри й один раз  - обігрівач. У цій ситуації найголовніше – щира підтримка.  У моєму віці теплі, добрі стосунки – не менш важливо. Я познайомилася із чарівною співчутливою дівчиною Поліною (вона теж переселенка). Увесь час подруга  була поряд зі мною, і, коли  в серці знову з‘являвся холод страху і невпевненості, я відчувала спокій. Ця дружня допомога назавжди змінила мене: я знову відчула надію і зрозуміла, що ніякий ворожий наступ не роз’єднає нашу націю.

Поступово життя селища стало й моїм життям. Ми разом, усією громадою, вшановуємо тих, хто не повернувся додому  й залишився героєм, назавжди нагадуючи про себе землякам світлиною  на Алеї Слави. Завмираємо в хвилини мовчання… Пам’ять вічна…

Головне, що викликає моє захоплення односельцями - активність у допомозі захисникам. Це дуже дієва щоденна допомога жінок, які плетуть маскувальні сітки, забуваючи про втому; збір речей та коштів, малюнки та поробки від шкільної малечі задля моральної підтримки воїнів і ще багато того, що складає непереможну силу допомоги. Сила ця, надихаючи, формує непереможну і могутню міць, що виллється, я вірю у святе слово «ПЕРЕМОГА».

І буде мир...
І вишні зацвітуть
У рідному моєму краї.
Лелеки добру звістку принесуть:  

"Кінець війні, ми ворога здолали!"
(В. Чорній)