У той день, коли все почалося, я була вдома. Було дуже-дуже страшно. Племінник проїжджав повз і забрав мене з Первомайського в Донецьк. Ми були в Донецьку до вечора, але потрібно було повертатися додому. Я живу одна, чоловік помер в одинадцятому році.
У будинку дуже побитий дах, усе валиться, дуже великі тріщини, але ремонту ніякого немає. Не знаю, як вийду із цього положення.
Я чотири роки, не роздягаючись і не роззуваючись, просиділа в підвалі із сусідами. У мене оперований тазостегновий суглоб, я і раніше дуже-дуже погано пересувалася, а зараз ще гірше. За мною доглядали сусіди, допомагали спуститися в підвал і вийти.
Бувало, що не тільки всю вночі, а й кілька днів там знаходилися. День на день не припадав. Снаряди летіли через нас і далі. Зараз пересуваюся з двома палицями, дуже слабо. У хаті ходжу з милицями, далі свого двору нікуди. У такому стані я і вийти щодня не можу.
Прошу інших привезти мені щось, якщо вони їдуть. Якщо хто поїхав у Селідове, прошу – і мені привозять. Я отримувала гуманітарну допомогу. Це була дуже хороша підтримка, тому що пенсії не було ні в сусідки, ні в мене.
.png "Імена")
