Я пам’ятаю перший день війни. Ми з чоловіком прибирали часник на вулиці Першотравневій та були бомбардування аеропорту. З нашого городу все було чутно й видно, як на долоні. Це було дуже несподівано. Ми не думали, що за свого життя будемо переживати війну. Було страшно й дуже незрозуміло.
Мій будинок на [вулиці] Миру постраждав у 2015 році в січні, у червні та серпні. Щоразу було не одне, а кілька влучень. Будинок і дах відремонтували.
Мені навіть страшно говорити, які зміни принесла війна в наше життя. Ми втратили роботу, це одна біда. Зять із Донецька переніс інфаркт і помер. Дідусь помер у січні 2019 року. Для нього був стрес, він перед війною переніс інфаркт і не витримав цих жахів. Вдовами залишилися обидві дочки і матір. У сім’ї залишилися одні жінки. Така моя історія.
Ми дві зими сиділи в підвалі. Навпроти нашого будинку знаходиться вчительський будинок і підвальне приміщення, ми там ховалися.
Я людина не боязка, але це, мабуть, нерви від усього. Виходиш серед ночі, а вже стріляють. Не дай Бог! Прокидаєшся, сидиш і думаєш, що буде далі. З початку війни сумка з медпрепаратами й документами завжди поруч.
Ми отримували гуманітарну допомогу від Червоного Хреста і Фонду Ріната Ахметова. Ми були дуже вдячні, тому що сиділи без пенсії дев’ять місяців – тоді закрилася пошта.
.png "Імена")
