Ірина народилася в Москві, але її дім - в Україні. Тут минуло все її життя, тут – родина і земля, яку вона називає рідною. Війна почалася для неї зі звуку ворожих літаків, що летіли на Гостомель. Перші тижні - страх і безсилля: село в оточенні, навколо вибухи, на вулицю не можна було навіть виглянути. Лише 12 березня Ірині вдалося виїхати з евакуаційною колоною. Коли повернулася, побачила: у її домі стояв російський опорний пункт, а сад топтали п’ять ворожих танків. Окупанти вкрали все – від одягу до залишків парфумів. Та разом із цим Ірина остаточно втратила зв’язок зі своїм минулим. Вона повністю перейшла на українську - свідомо, з переконання: мова - це її зброя, а вона сама - частина української нації, яка бореться за свободу і перемогу.