Дві речі хочу виділити. Перша – це те, що я постарався із самого початку не включатися на жоден бік в цей конфлікт. Друге – я не думав ні про які військові дії з мого особисто боку. Мені не хотілося брати автомат і бігти брати участь у всій цій справі. Позиція нейтралітету допомогла мені пожити в Києві три роки, до Києва були Бердянськ, Краматорськ, і допомогла повернутися до Донецька, коли військові події стали відбуватися в невеликому обсязі.

Я був власником бізнесу та в одну мить усе пропало

За роки досвіду я розумію, що можна було вчинити по-іншому. Їхати, швидше закривати бізнес, перевозити його в інше місце. Ніколи мені жодної думки в голову не приходило, що те, що відбувається в інших країнах, наприклад, в колишній Югославії, Сирії, може торкнутися мого життя та моєї сім’ї.

Усе відбувалося поступово: усвідомлення, рішення... Досить швидке рішення було в кінці червня поїхати з Донецька, щоб не наражати сім’ю, дітей і самого себе на небезпеку бути вбитим.

Фінансові труднощі були. Оскільки ми працювали в рекламному агентстві (я один з двох співзасновників), у нас була команда з 12-14 осіб. Після початку активних військових і політичних дій першими перестали працювати банки, реклама та будівництво. І ми відчули, що все завмирає, всіх довелося розпустити в неоплачувану відпустку, і кожен поїхав хто куди, в надії, що все через місяць-два припиниться.

Нічого не змінилося, і багато людей залишилися без роботи. Якісь речі, які можна було робити дистанційно – інтернет-реклама, розробка сайтів – це у нас залишилося. А так, я був власником малого та середнього бізнесу, який стабільно зростав. І в одну мить це все пропало.

Коли прийшла війна, довелося все починати по-новому в новому світі та місці, в Києві, освоювати суміжні знання, професії. Зараз я освоюю професію інтернет-маркетолога, комп’ютерно-контекстної реклами. Розумію, що в житті кожної людини настає мить, коли потрібно освоювати щось нове, вчитися. Це мені подобається.

Мрію, щоб рідні та близькі були здорові, і я відчував душевний спокій.