24 лютого я прокинулася від вибухів. Одразу почала збирати речі. У місті був жах: величезні черги за продуктами та ліками, і все це - під обстрілами. Але вода, газ та світло у нас були. Хліб ми випікали з батьками, але апетиту взагалі не було на тлі стресу. Я бачила, як виїжджають люди з домашніми тваринами, як люди просто не вміщаються в евакуаційні потяги. Мене шокувала війна. Я не вірила у повномасштабне вторгнення.

Я не розуміла, куди їхати, на чому, бо власної автівки у мене немає. Сильно боялась за 18-річного сина. Згодом ми виїхали з друзями, які евакуйовувалися на машині. Ми приїхали у Полтаву до рідних.

Майбутнє бачу у квітучій Україні після перемоги.