Загребельна Вікторія, 2 курс, Заклад професійної (професійно-технічної) освіти «Богодухівський регіональний центр професійної освіти Харківської області»

Вчитель, що надихнув на написання есе - Назаренко Тетяна Володимирівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

1000 днів війни – це для кожного тяжкий час у війні ,  вічно в тривозі і хвилюванні за рідних. Мої 1000 днів війни є дуже неспокійними.

Перший день війни було дуже гучно і я прокинулась від звуків літаків та ракет.

Я не могла собі уявити, що почалась війна, на той день 24 лютого 2022 року я повинна була йти до школи, але коли все  почалось, уроки  відмінили і ми почали навчатись дистанційно.Було важко, але потім з кожним днем звикла до онлайн уроків. Сумую за своїми рідними, які за кордоном. На 50-тий день я зрозуміла, що потрібно допомагати нашим воїнам. Разом з однокласниками почали їх підтримувати малюнками та смаколиками, ліки, інколи навіть коштами  на дрони та іншу зброю.

Моя мама з бабусею смачно готують, тому вони запропонували своїм подругам допомагати нашим захисникам.

Кожного дня у нас вдома жінки готують різні страви, випікають смаколики і передають волонтерам, які потім відправляють нашим воїнам. Я також допомагаю своїм рідним у приготуванні, бо навчаюся на повара-кондитера. Дуже важко дивитися на матерів та дружин, які втратили на війні своїх рідних. У нас в селі також є чоловіки, які загинули. Але ми завжди будемо їх пам’ятати.

Перемога за нами. Якщо війна буде ще довго, то ми сильні і нескорені, ми витримаємо цю навалу і поборимо!

Я буду нашим захисникам і волонтерам допомагати до останнього. У нашому селі йде збір військовим на допомогу. І головне в такий період життя,  що в них є ми,  а в нас є вони. Я дякую їм за захист! Життя у війні – це дуже страшно,  але ми українці, а українці незламні!