Тоюнда Максим, 11 клас, Сарненський ліцей №4 Сарненської міської ради Рівненської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Івченко Олена Євгенівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Стоять поля в полоні грому,

І  плаче вітер в тьмі нічній.

Щодня ми йдемо до віддому,

Крізь біль і страх, крізь кожен бій.

За тисячу днів у безсоння й морок,

Вогнем окреслюється мій шлях.

І  кожен крок – то новий поріг,

Де страх і віра, надія і крах.

Протягом 1000 днів війни я пройшов через безліч випробувань і пережив зміну, яка назавжди вплинула на моє життя. Цей час став символом надії, страху, втрат і нових можливостей. Я почав свій шлях в Україні, але внаслідок війни змушений був залишити рідну землю та переїхати до Польщі, де прожив два роки, намагаючись адаптуватися до нових умов.

У лютому 2022 року, коли війна спалахнула, моє життя змінилося за лічені години. Сирени, невпевненість у завтрашньому дні стали частиною мого повсякдення.

Я спостерігав, як мої знайомі, сусіди і навіть члени родини намагалися знайти вихід із ситуації, що сталася. Перші дні були найскладнішими. Я відчував страх, тривогу і відчай. Кожна новина про руйнування міст і загибель людей здавалася неможливою, але водночас реальною.

Моя родина прийняла рішення евакуюватися, коли ситуація стала критичною. Мене переповнювали змішані емоції: я боявся залишити дім, але ще більше боявся залишитися.

У березні 2022 року ми вирушили на захід, покидаючи рідну країну та все, що було знайоме. Ця поїздка стала довгою і виснажливою. Дорога до Польщі була наповнена невизначеністю і надією на краще життя. Прибуття в Польщу стало початком нового етапу мого життя. Я пам’ятаю, як ми перетнули кордон і опинилися в незнайомій країні, де все було новим і незрозумілим. Польща стала нашим новим домом, хоча спочатку це було важко сприймати. Наша родина знайшла тимчасове житло завдяки волонтерам, які були готові допомогти біженцям. Це дало нам можливість відчути підтримку й людяність в умовах війни.

У Польщі я зіткнувся з новими викликами: мовний бар’єр, адаптація до нової культури та навчання. Спочатку це здавалося неможливим завданням, але я зрозумів, що потрібно діяти.

Я почав вивчати польську мову та активно навчатися в польській школі. Завдяки підтримці друзів та інших українців, які вже були на місці, я зміг чудово закінчити школу так навіть вступити в ВНЗ країни. Це дало мені змогу відчути себе корисним і повернутися до нормального життя. Переїзд до Польщі дав мені можливість переосмислити багато речей. Я почав цінувати прості радощі: спокійний вечір, спілкування з новими друзями, можливість вчитися та працювати. Я зрозумів, що важливо не тільки фізично вижити, але й зберегти внутрішню силу та надію. Протягом двох років у Польщі я активно брав участь у волонтерських програмах, спрямованих на допомогу українцям, які пережили війну. Це стало для мене можливістю знову відчути себе частиною великої спільноти, члени якої  допомагають один одному у важкі часи.

Я зрозумів, що навіть на чужій землі можна знайти підтримку і доброту.

1000 днів війни навчили мене багато. Я дізнався, як важливо бути сильним і не втрачати надію, навіть у найскладніші часи. Моя історія – це лише одна з тисяч інших. Я вірю, що війна колись закінчиться, і ми зможемо повернутися додому, відновити наше життя та країну. Хоча я залишив свою рідну землю, моє серце завжди залишатиметься з Україною. Я з нетерпінням чекаю дня, коли зможу повернутися додому, обійняти рідних і жити у мирі. Ці 1000 днів стали випробуванням, але вони також подарували мені нові можливості, знайомства та цінність життя, яку я не зможу забути.

Я впевнений, що, навіть переживши такі складні часи, ми вийдемо з них сильнішими духом, і наші спільні зусилля принесуть мир рідній Україні!