У перший день війни я злякався за життя дітей. Потім місяць ми жили у пеклі. Ховались у бомбосховищі.
Коли на мою машину літак скинув авіабомбу, я вирішив виїжджати. На велосипеді дістався будинку батьків, де стояла моя друга машину. Будинку батьків вже не було, але машина вціліла. Я забрав сім’ю і ми виїхали. Коли проїжджали «Азовсталь», дізнались, що там укриття було забите. Я зупинився, аби подивитись, куди можна проїхати далі, але по мені працював снайпер. Я швидко повернувся, аби рухатись далі.
Ми доїхали до Урзуфа, де прожили ще місяць. Коли до нас приїхав мій батько, вирішили виїжджати через Крим. Там мого батька заарештували й забрали в табір, де він перебував деякий час. Потім його відпустили, і ми виїхали до України через Латвію.
Зараз всією родиною живемо в Ужгороді. Я мрію про повернення в Маріуполь та відбудову «Азовсталі» та всього виробничого сектору Донецької області.
