Я ніколи не думала, що в моє село прийде війна. В перший день вторгнення я пішла в магазин за свічками, хоча до останнього не вірила в те, що відбувається. Прийшла додому - і не стало світла й води. У мене був генератор та свердловина, тож вода та електрика у мене були.  Після початку масованих обстрілів я переїхали до сестри у сусіднє село. Потім почали стріляти і там. Я боялась вийти з будинку, була дуже налякана. Ми вирішили виїжджати з села. Нас вивіз мій чоловік. Що встигли з собою взяти, те і забрали.

Багато машин стояли обстріляні на дорогах. Ця картина і досі перед моїми очима. 

Зараз я живу в Дніпропетровській області у дитячому садочку. Тут мене годують, і це дуже рятує, бо пенсія у мене маленька. Я дуже хочу повернутись додому. У своєму віці я залишились без всього - це дуже боляче.