Демчук Ангеліна, 10 клас, ЗЗСО "Тростянецький ліцей" 

Вчитель, що надихнув на написання есе - Стригун Тетяна Миколаївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Минає 967 день тяжкого,  сумного, нового життя. Ніколи не забуду той пекельний ранок, коли ми прокинулись під звуки вибухів у Луцьку. В душі страх, а в очах обличчя батьків зі сльозами на очах і слово «Війна ». Моя сім'я по можливості допомагає військовим та постраждалим цивільним, донатити увійшло в звичку.

Адже кожного дня сотні знедолених, постраждалих людей потребують допомоги. Той страх,  який оселився, не зламає наш дух.

Коли батьки були на роботі, ми з сестричкою боялися бути вдома самі. Навіть в рідній домівці ми не могли почуватися в безпеці. Коли наставав вечір, щоб наш будинок був непомітним, ми завішували  вікна. Погріб, у якому зберігалися овочі, став прихистком для нас, розмістивши там матрас, воду та їжу, під час повітряних тривог ми ховалися там. Три місяці тому у мене народився братик, він не пережив ще того страху, але як вижити таким маленьким, беззахисним та невинним діткам?

Тепер я знаю, що таке повітряна тривога. Побачивши літка у небі, ми раділи, а зараз хочеться сховатись і надіємося, що це не ворожий.

Колись звуки вибухів у небі оселяли рідість, бо це були феєрверки, а зараз боюся кожного гуркіту. Ми не знаємо чи настане завтрашній день. Біль  і страх в наших серцях, який принесла ця пекельна війна, залишиться назавжди. Я благаю Бога, щоб закінчилася ця війна! Молюся, щоб Він вберіг наших захисників і захисниць, завдяки яким ми можемо жити.

Не дивлячись не те, що ми пережили та переживаємо, ми будемо незламні, сильні та завжди матимемо у серці  віру в перемогу. Будьмо згуртовуваними і борімось за нашу країну. Я вірю в те, що настане той світлий день перемоги!