«Я більше не маю дому»

Олена вимушено переїхала з рідної Тошківки до Запоріжжя ще у 2014 році. Але раніше вона могла навідуватись додому, а тепер окупанти влучили снарядом у її будинок.

Я народилася в селищі Тошківка, в Луганській області. Там провела дитинство, ходила до школи. Потім вступила до Слов’янського педагогічного університету, отримала вищу освіту  і повернулася до рідної школи працювати вчителькою.

Влітку 2014 я поїхала у Запоріжжя до племінника на День народження і додому повернутись вже не змогла. Через бойові дії у Донецьку дорога була перекрита місяць - мені довелось лишитись у Запоріжжі назовсім. На щастя, я знайшла роботу за професією.

Але я часто навідувала рідних – там залишились батьки, тітка і бабуся. Постійно, коли я приїжджала, було чутно десь далеко вибухи, адже наше село знаходилося у 20 кілометрах від лінії фронту.

Росія остаточно зруйнувала моє дитинство і мою юність у 2022 році. Наше житло розбите. Я вже вісім років живу на зйомних квартирах, витрачаючи зайві кошти на оренду. Відмовляю собі в усьому, щоб якось прожити, а тепер в такому ж положенні моя мама. Це все набагато важче перенести, тому що у 2020 році не стало тата. Мама сама, і я відчуваю, що маю бути для неї тією опорою, якою був тато.

Від початку бойових дій у лютому 2022 я хотіла забрати маму. Вона не наважувалась виїхати, поки снаряд не влучив у нашу багатоповерхівку. Тепер вона зі мною. Але їхала на тиждень-два, поки все не затихне, тож має лише пару сорочок і весняну куртку. У нас зараз завдання – одягти маму на зиму.

Ми не були багатими людьми, але все, що мали, заробили чесним трудом. Дякувати Богові, ми живі. Я впевнена, що все буде добре. Ми оформили мамі статус тимчасово переміщеної особи, вона вже влаштувалася на роботу.

Я завжди знала, що в мене є домівка, куди я зможу повернутися, якщо в мене щось не складеться в житті. Зараз мені нікуди повертатися. Шокує, що люди у росії не розуміють, що вони роблять. Вони зомбовані і не розуміють, що насправді відбувається. У мене багато знайомих звідти, але ми більше не спілкуємось - в цьому немає сенсу.

Мабуть, війна скінчиться, коли помре путін. Я добра людина, ніколи нікому поганого не бажала, бо знаю, що побажаєш, те тобі і повернеться. Але він, здається, хворий, якщо на таке пішов.

У мене є мрія. Щоб усе це скінчилось, настав мир, і я зі своєю родиною зустрічала захід сонця на березі Азовського моря.