Разом із 11-річним сином Вікторія жила у приватному будинку в кілометрі від "Азовсталі". Виїхати з Маріуполя змогли тільки з п'ятої спроби.  

"5 березня дуже перелякалася за сина. На вулицю впали перші "гради". "Одягайся, спускаємося до підвалу", – закричала я. Ми встигли. Але я дуже злякалася за сина. Він впав мені на коліна. Почули звук битого стекла, шиферу. Страшно було, що могла зруйнуватися криша. Як її потім ремонтувати? Син впав обличчям на мої коліна. Не ворушився. Не реагував. "Ти мене чуєш?", – питала я. Але він не відповідав. Для себе я вирішила, що помирати буду тільки з сином", – згадує жителька Маріуполя Вікторія.