Яна разом із дітьми, батьками та іншими рідними виживала в однокімнатній квартирі. Ховалися від щоденних обстрілів, бачили загиблих, були 849-ті у черзі за хлібом. 

"Пам'ятаю, як із татом та сестрою ходили за водою. Колодязь біля церкви на Новоселівці. Гуркіт. Тікали з відрами з водою додому. Пам'ятаю побиту церкву. Як уперше впали бомби. Зять стояв біля аптеки. Упала "Точка У". Як горів будинок за магазином "Орбіта". Він згорів перший. Пам'ятаю побиті будинки із двору. Трупи вранці. Коли виходила за речами, поряд із будинком лежав труп чоловіка. Постріл був чітко поміж очей. Я зупинилася. Злякалася. Думала, що буду наступна. Повернулась додому", - згадує жителька Маріуполя Яна.