Халюза Ангеліна, 9 клас, Козацький ліцей Старокозацької громади Білгород - Дністровського району Одеської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Долготер Олена Василівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Мені всього 14 років, і я, як і багато моїх однолітків, мріяла про щасливе майбутнє, повне пригод і відкриттів. Але 24 лютого 2022 року моє життя і життя моєї родини кардинально змінилося. Війна прийшла в нашу країну, і я зрозуміла, що наше звичне життя більше не буде таким, як раніше.

Перші дні війни були найскладнішими. Я пам’ятаю, як прокинулася від звуків  сирени.

Мене охопило відчуття страху і безвиході. Я дивилася на своїх батьків, які намагалися залишатися спокійними, але я бачила їхні очі, наповнені тривогою. Ми всі були налякані і не знали, що робити далі. Здавалося, що наш спокійний світ раптово розвалився на шматочки.

Наше село стало тихим, ніби безлюдним, ми почали більше часу проводити вдома. Я зрозуміла, як важливо мати родину поруч у такі важкі часи.

Ми разом готували їжу, розповідали історії, грали в настільні ігри, намагалися підтримувати один одного. Ці моменти стали для мене справжньою опорою. Я усвідомила, що, незважаючи на всі труднощі, родина залишається найціннішим у моєму житті. Війна принесла багато змін. Я бачила, як мої однокласники та сусіди переживали втрати. Це було важко, не раз я плакала, дізнавшись про тих, хто пішов на фронт і не повернувся.

Кожна втрата ставала для мене ще одним болючим ударом. Я намагалася підтримувати друзів, вислуховувати їхні переживання.

Ми ділилися страхами і надіями, шукали розраду у спілкуванні один з одним. А іноді разом просто сиділи й мовчали.

Важливою частиною мого життя стало навчання. Незважаючи на війну, я продовжувала відвідувати школу, хоч і в онлайн-форматі. Це допомогло мені відволікатися від тривожних думок про війну.

Я старалася вчитися, мріяти про майбутнє, яке, сподіваюся, буде мирним. Учителі намагалися підтримувати нас, давали завдання, які допомагали зберегти відчуття нормального життя.

Я зрозуміла, як важливо об’єднуватися в складні часи, щоб підтримувати одне одного. Це дало мені відчуття, що я можу щось змінити, хоч і в маленьких масштабах. Під час війни я навчилася цінувати прості речі. Я стала більше уважною до світу навколо. Погляд на природу, на наше село, яке стало тихим і спокійним, дарував мені відчуття миру.

Я почала малювати, фіксуючи свої емоції на папері. Це стало моїм способом висловити все, що переживала, і знайти заспокоєння в творчості.

Кожен день війни — це новий виклик, нові емоції. Я часто думаю про те, як ми зможемо відновити нашу країну після всіх труднощів. Я вірю, що разом із родиною та друзями ми зможемо також брати активну участь у відбудові нашої  країни, щоб повернути радість і сміх на наші обличчя, у наші серця.

Мій шлях протягом цих 1000 днів війни — це історія про страх, але також і про надію. Я зрозуміла, що, хоча війна забрала багато, вона також навчила мене цінувати життя та мати надію на краще.

Я вірю, що ми зможемо подолати всі труднощі і одного дня повернемося до мирного життя, сповненого радості та любові.