Рогов Олександр, 10 клас, Спеціалізована школа №149 м. Києва

Вчитель, що надихнув на написання есе - Крошетецький Роман Миколайович 

«1000 днів війни. Мій шлях»

Ніч перед війнoю: Передчуття змін 23 лютого 2022 року здавалося звичайним днем, але відчувалася якась тривога в повітрі. Я гуляв із друзями, і ми говорили про можливу війну, хоча ніхто не хотів вірити, що це станеться так швидко. Коли я повернувся додому, довго не міг заснути. Щось не давало спокою. І ось посеред ночі я почув дзвінок.

Дзвонили батькові, який був військовим. Цей дзвінок змінив усе.

Я зайшов до  батьків і побачив, як батько, не кажучи ані слова, починає збирати речі. Його викликали до військової частини. Я стояв, намагаючись усвідомити, що відбувається. . Ми швидко зібрали все необхідне. Я допоміг йому винести речі до машини. І ось він поїхав, залишивши нас удвох із мамою.

Тоді я не знав, що не побачу його майже три місяці.

З перших новин стало зрозуміло, що це не короткий конфлікт. Повітря наповнилося сиренами, а вулиці стали безлюдними. Ми з мамою намагалися зібрати найнеобхідніше. Пам’ятаю, як довелося стояти в черзі за продуктами по дві-три години. Всі навколо були налякані, але підтримували одне одного. Літні люди стояли поруч, розгублені і налякані. Ми з мамою допомагали стареньким бабусям і дідусям, які не могли самостійно стояти в черзі або несли їм продукти додому.

Одного разу, коли ми знову стояли в черзі, місто здригнулося від авіаційного удару. Земля затремтіла, а люди почали кричати і плакати. Всі кинулися шукати укриття.

Відчувши страх і паніку, я все ж не розгубився. Швидко зібрав документи та необхідні речі. Взяв маму за руку, і ми побігли до найближчого укриття. Там, у напівтемряві, всі сиділи мовчки, слухаючи далекі вибухи, сподіваючись, що вони не наблизяться. Три місяці без батька. Життя під постійною загрозою. Без батька дні стали тягнутися нескінченно довго.

Кожен день починався зі звуків сирен, новин про обстріли і черг за продуктами. Але навіть у таких умовах ми намагалися не втрачати надію.

Люди в нашому районі об’єдналися, допомагаючи одне одному. Разом з волонтерами я приносив продукти стареньким, допомагав тим, хто не міг вийти з дому. Це було складно, але відчуття єдності допомагало пережити найважчі моменти. Ці місяці стали справжнім випробуванням.

Життя під постійною загрозою змінює людину. Ми навчилися розрізняти типи вибухів, розуміли, коли можна залишатися вдома, а коли треба бігти до укриття.

Було важко морально, адже кожен новий день приносив новини про загиблих і зруйновані будинки. Але ми знали, що маємо триматися, адже попереду ще довга боротьба. 1000 днів війни: Зміни та витривалість 1000 днів війни — це майже три роки  боротьби. За цей час змінилося все: наші звички, спосіб життя, пріоритети. Те, що колись було буденним, тепер стало розкішшю.

Ми звикли жити в умовах, коли немає впевненості у завтрашньому дні. Але разом з тим ми стали сильнішими, витривалішими.

За ці 1000 днів я багато чого навчився. Навчився цінувати кожен день, кожну хвилину спокою. Навчився розуміти, що справжня сила — це підтримка одне одного. Всі навколо стали ближчими: сусіди, які раніше лише віталися, тепер разом працювали, допомагали одне одному, ділилися новинами і переживаннями.

Щоразу, коли батько повертався додому, ми намагалися провести час разом. Його короткі повернення додому стали для нас справжнім святом.

За ці роки ми зрозуміли, наскільки важливі моменти, проведені разом. Це допомагало не зламатися, підтримувало віру в краще. Надія та боротьба 1000 днів війни змінили мене і мою родину назавжди. Це був час, коли ми навчалися жити у постійній небезпеці, але водночас цей час зміцнив нас.

Ми зрозуміли, що разом можемо подолати будь-які труднощі.

Війна навчила нас цінувати життя, родину і свободу. І хоч попереду ще багато викликів, я впевнений, що разом ми пройдемо через усе це і обов’язково переможемо.