Я добре пам'ятаю той ранок. Жила на четвертому поверсі, у вікно побачила дим у Чорнобаївці. Включаю телефон - а там повідомлення: "Війна почалася". Я не повірила. Подзвонила племінниця та повідомила, що почалось. Спочатку я намагалася не панікувати. Залишалася вдома. Сподівалася, що все швидко скінчиться. Але ж ні. Обстріли стали постійними. Спершу далеко. Потім ближчий. Потім прямо над нами. Зник газ. Зникло світло. Без води сиділи декілька днів. Телефон майже не ловив. Ніхто нічого не знав. Лише страх і тиша між вибухами.

Окупанти були скрізь. Я з ними не перетиналась. 

Потім я не витримала і виїхала в село, де народилась. Потім переїхала до Кропивницького до односельчанки. Добрі люди дали нам житло лише за комунальні послуги. Я чекаю лише перемоги. Відразу поїду додому. Хочу, щоб моя онука жила в мирі.