Коли розпочалася війна, здавалося, що це просто страшний сон. Я не вірила. Все звалилося за один день. Життя поділилося на “до” та “після”. Було страшно, як ніколи. Росіяни заїхали на танках. Це був жах.  Я спершу не знала, що робити. Боялася вийти надвір. Потім зникли комунальні послуги: спочатку газ, потім - світло, вода. Холодно, голодно, страшно. Не стало продуктів. Було дуже важко, адже нічого не завозили, місто було відрізано від світу. Мені важко було у погребі. Щодня – вибухи.

Я не могла спати, не могла їсти. Просто сиділа і чекала, коли все скінчиться. 

Якоїсь миті я зрозуміла: треба їхати. Було важко ухвалити це рішення. Але я поїхала. Все своє залишила. Нині я далеко від дому. Але щодня думаю про нього. Хочу повернутись. Вірю, що Україна все переживе. Що Луганщина підніметься. Вірю у перемогу та мир.