Війна - це страшніше, ніж я коли-небудь могла уявити. Коли все почалося, здавалося, що це жарт. Новини лилися рікою, і скрізь - одне: "Росія напала, ракети летять, обстріли по всій країні". Я не могла повірити, що це справді відбувається. Але згодом почула перший вибух. Я залишилася вдома, бо просто не знала, куди тікати. Будинок гойдався, коли літали російські літаки. Все навколо занурилося в жах. Газ зник. Світло пропало. Вода стала розкішшю. Люди бились через сніг, бо не було іншого джерела. 

Обстріли не припинялися. Щодня, щовечора — те саме. Я боялася вийти із квартири. В укриття ходити було страшно. Там теж не було жодної гарантії. 

Ми просто сиділи та чекали — не знаємо чого. Потім з родиною пішли до укриття місцевого готелю. У місті було багато вбитих людей. Це було дуже страшно. 

Потім я зібрала все, що могла і поїхала. Це було найважче рішення. Зараз я тільки й думаю, коли зможу повернутися. Дуже сподіваюсь, що скоро ми знову будемо вдома.