Аліна Уривко, психолог
Дунаєвецький ліцей №3 Дунаєвецької міської ради Хмельницької області

1000 днів війни. Мій шлях

Кожна людина протягом життя рухається, долає життєвий шлях. За різних обставин вона або енергійно крокує, або розмірено рухається, а іноді ледве переставляє ноги. «У кожного своя доля і свій шлях широкий…»

Ранок 24 лютого 2022 року більшість з нас, українців, "загнав" у ступор. Воно й не дивно. Війна, про яку ми воліли не думати і, як мантру, повторювали: "Ніколи знову", зримо постала перед нашою Батьківщиною.

Віддавши найгрізнішу зброю під гарантії безпеки та захисту "старшому братові", ми сподівалися на мирне, спокійне життя. Та, на жаль, так не склалося… 

Переживши перше потрясіння від страшної новини, суспільство поволі почало оговтуватись і шукати шляхи захисту найвразливіших  верств населення і, насамперед,  дітей.

Працюючи у ліцеї практичним психологом, я бачила в очах дітей страх, тривогу, нерозуміння, а, іноді, несприйняття ситуації, в якій ми всі опинилися.

Першим важливим кроком у корекції ментального здоров’я та психологічної стресостійкості дітей стала для мене участь у програмі "Стійкість та розвиток"   (Психосоціальна допомога дітям шкільного віку на територіях Одеської, Тернопільської, Хмельницької областей під час війни в Україні)  за спонсорства БФ "Карітас" Хмельницького УГКЦ.

За ініціативи голови територіальної громади відбулась ознайомча зустріч з представниками Хмельницької філії "Карітас", де були запропоновані основні кроки та напрямки роботи з школярами. Результатом стало підписання Договору про співпрацю із Управлінням освіти, молоді та спорту. Наступним кроком стало створення кабінету "Безпечного  простору". У вересні 2022 року кабінет, оснащений за спонсорства БФ "Карітас", розпочав свою роботу на базі ліцею №3. У кабінеті можна скористатися послугами практичного психолога та соціального педагога.

Українське суспільство зараз переживає серйозну психологічну кризу, яка є прямим наслідком війни.

Проблеми, пов’язані з цим, виникають не тільки у дітей, а й у дорослих. Всі ми переживаємо їх по-різному,  долаючи їх чи не справляючись із ними. Отже,  важливою складовою роботи з дітьми, які пережили травматичні події, з внутрішньо переміщеними особами, а також їз педагогічними працівниками, котрі на собі відчули страх та біль війни є формування життєстійкості. Це проблема, над якою потрібно працювати тут і зараз, її ні в жодному разі не можна відтерміновувати, «відкладати  на потім», адже тоді проблеми тільки накопичуються, і подолати їх, боротись з ними стає набагато важче. Та все ж найпершим  кроком для нашої команди було - подбати про себе, свій внутрішній стан і власне місце праці, як фізичне, так і віртуальне. Адже сама атмосфера кабінету мала слугувати острівцем спокою та рівноваги, давати можливість його відвідувачам відчути впевненість та віру в допомогу фахівців.

Спочатку було важко. Не кожен може відкритись, довіритись незнайомій людині. Крок за кроком ми продовжували свій шлях і двері кабінету відчинялися все частіше і частіше.

Приходили не тільки діти, часто навідувалися і їхні батьки, котрі самотужки не могли подолати психологічні бар’єри, що постали між ними та дітьми через обставини, що склалися. Проводились  безліч індивідуальних консультацій, психологічних бесід, практичних занять, особливо з дітьми. Довірлива атмосфера, заспокійлива музика, відверті розмови та відчуття доброзичливості робили свою справу. Діти малювали, ліпили, медитували, проєктували та вирішували різні життєві ситуації, знімаючи своє внутрішнє напруження. Поступово, знімаючи свою внутрішню напругу, хтось повільніше, хтось швидше долав свої стресові ситуації. Велике значення для психологічної реабілітації відіграли літні оздоровчі табори, які подарували дітям відчуття дружби, радості, взаєморозуміння та взаємопідтримки.

Величезна робота, величезні душевні витрати, але, я переконана – ментальне здоров’я дітей вартує емоційних та матеріальних девідендів. 

Окремо проводилася робота з освітянами. Психологічні тренінги, рольові ігри, майстер-класи та багато інших психологічних вправ, які  допомагали вчителям віднайти душевну рівновагу та відносний спокій. Не все однозначно вдається, не все просто вирішується, але робота не зупиняється.

Перефразовуючи відомий вислів, скажу, що немає людини, котра б жила і жодного разу не спіткнулася, не засумнівалася чи не зупинилася перед труднощами…

Не задумалася, як розв'язати проблему, що постала перед нею. І,  все ж, долаючи перешкоди, ми, крок за кроком рухаємося вперед. 

Шлях – це сукупність кроків. 
Крокуймо. 
Крокуймо до Перемоги!