Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Михайлина

«Вибухи наче були біля нас, нас повели у шкільний підвал»

переглядів: 765

Для мене війна розпочалася, коли ми з сім'єю приїхали з відпочинку у місті Маріуполь 2014 року, восени. Тоді вже почали стріляти.

Ми вже звикли до всіх цих пострілів, вибухів. Це було чутно далече. Був навіть один такий випадок, що ми сиділи у школі, був урок, тоді сильно було чутно вибухи, наче вони були біля нас, але потім нас усіх повели у шкільний підвал – тільки так його можна назвати. Потім батьки нас забрали.

Але є одна подія, через яку нам довелося виїхати з нашого міста Алмазне. Тоді була 22 година вечора, ми з мамою пішли до сусідів на другий поверх – вони нас покликали попити чаю. Сиділи, все було добре. Тато пішов проводжати додому свого брата та друга. Потім квартиру затрясло. Там, де ми сиділи, розбилося вікно, осколки полетіли на нас. Це не страшно. Це був обстріл. Було багато вибухів, наче біля нас щось розбивалося, тільки дуже сильно. Було схоже на салют над головою. Ось це було страшно.

Ми побігли туди, де були довгі стіни. Це могло врятувати. Ми не знали, що з татом. Потім начебто все заспокоїлося. Ми пішли до квартири, а мама на вулицю, шукати тата.

Снаряд прилетів поруч з ним. Снаряд вибухнув. Тато, його брат та друг встигли лягти на землю та прикрити голову руками, навіть не постраждали. Потім батьки повели нас із сестрою-близнючкою до підвалу, мама дала нам випити заспокійливе. Ми просиділи там десь годину. Було тихо.

Потім ми пішли до квартири збирати речі, документи. Пройшло ще десь дві години. Ми намагалися заснути, бо дуже втомилися, але не вийшло. До нас у вікно постукали. Сказали, що о четвертій ранку будуть масові обстріли. Ми побігли у бомбосховище. Була зима, я була в одних колготках. Було дуже холодно. Там було все місто Алмазне. Обстрілів не було.

О восьмій ранку ми пішли до квартири, швидко взяли всі речі, документи. Чотири сім’ї поїхали на бусі, де максимум повинно бути дев’ять людей, а нас було 18.

Пам'ятаю, коли ми приїхали на український блокпост, український військовий сказав, що зараз ми знаходимося, як у казці «Рукавичка», тобто багато людей. Зараз ми живемо у Чугуєві.  

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Алмазна 2014 Текст Історії мирних діти 2014 переїзд обстріли безпека та життєзабезпечення діти внутрішньо переміщені особи
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій