У Донецьку 13 березня 2014 року був мітинг. Я теж там була, але встигла виїхати до того, як почалися зіткнення. І в той вечір я зрозуміла: усе змінилося, назад шляху не буде, усе дуже серйозно, це справжня війна.

Тільки-но почалися активні дії, ми поїхали. Ми переїхали з Ясинуватої в Докучаєвськ, звідти до Маріуполя, а з Маріуполя до Краматорська.

Пам’ятаю, як під Ясинуватою ми почули дуже близько й голосно звуки бойових дій. Це, якщо не помиляюся, була середина літа. Ми прокинулися від звуків вибухів, розуміючи, що це дуже близько. Близько проходила траса на Авдіївку, поруч була авдіївська промзона. І тоді ми прийняли рішення, що їдемо з нашої квартири в Докучаєвськ.

До вересня ми зрозуміли, що це швидко не закінчиться. Ми повернулися додому на кілька днів, щоб зібрати більшу частину осінніх речей. У листопаді ми зрозуміли, що потрібно зібрати й зимові речі, побутову техніку, і остаточно поїхали до Краматорська. Повертатися, звичайно, плануємо, але... Закінчення бойових дій не буде означати безпеку. Тому поки не зрозуміло.

На щастя, ніхто з моїх рідних не постраждав фізично. Загалом склалася ситуація, коли сім’ї опинилися по різні боки, вони були розділені світоглядно. Це залишається в пам’яті назавжди. Як і багато іншого, наприклад, уміння швидко мобілізуватися, зібратися, залишатися з холодною головою, дуже чітко продумувати свої дії, щоб бути максимально ефективною.

Коли ми чули звуки обстрілу, не можна було панікувати. Потрібно було дуже чітко зібрати дитину й себе, зрозуміти, які речі ти береш, на чому їдеш, як правильно убезпечити свою квартиру – ось ці навички, які прийшли з початком конфлікту.

Це можна назвати навіть якимось позитивним моментом. Військовий конфлікт допоміг визначити для себе важливі речі, розставити пріоритети. Зазвичай ми спираємося на якісь матеріальні речі, а тут ти починаєш по-іншому дивитися на життя, цінувати те, що є зараз. По-іншому починаєш реагувати на людей, які поділяють твою позицію, мають із тобою спільні цінності й погляди. Це зараз головне. Як і безпека, і здоров’я близьких. Якщо ці умови дотримані, я вважаю себе щасливою.

Я навчилася розуміти, що матеріальні ресурси не такі важливі, що їх в принципі можна повернути. А якщо ні, то і без цього можна прожити. А якщо говорити про більш високі, ціннісні речі, то в першу чергу важливо прислухатися й розуміти, хто поруч із тобою, цінувати й намагатися, щоб їм було комфортно. Тому що все може швидко змінитися або зникнути...