Лозинський Дмитро, 17 років, Нікольська гімназія «Софія» № 2

Все починалося так заплутано, що я не відразу зрозумів, що відбувається. Я був зовсім малий у роки, коли все тільки починалося. Тепер будні 2013–2014 років доповнили чутку у нашому краї про події на Майдані Незалежності, постійні новини по телевізору та розмови дорослих на політичні теми. Тоді я мало, що міг зрозуміти, адже не всі дорослі знали правду.

Вже тоді я для себе розумів, що не всім можна вірити, і що від нас навіть сьогодні приховують правду.

Через деякий час я усвідомив, що це конфлікт великого масштабу, і тоді сподівався, що все вирішиться зовсім скоро, але з кожним днем все менше в це вірив.

Якось до нас приїхали військові – стало спокійніше, адже я вірив, що вони будуть нас захищати. Але тоді я вже розумів, що війна почалася. Я бачив, як повз моєї вулиці почали їздити військові на великих машинах та бронетранспортерах.

І майже кожен день я помічав, як у бік полігону почали їздити машини швидкої допомоги, навіть пожежні машини.

А особливо страшно стало тоді, коли в спокійні сонячні дні ми почали чути звуки пострілів. Ми чули автомати і постріли так званого «Граду». А деякі місця в нашому селищі вмить стали безлюдними через велику кількість залишків боєприпасів.

Для багатьох людей вже тоді почалася війна, в когось забрали батька на фронт, в когось матір.

Для мене війна почалася ввечері, коли я сидів у своїй кімнаті і почув постріли. Вони були досить близько. Вся сім’я не відразу зрозуміла, що сталося, тому що всі були налякані. Лише потім виявилось, що це був постріл безпілотників. Стало легше дихати. Але ненадовго. Зовсім скоро ми дізнались про новини з Майдану Незалежності. В Україні 18–20 лютого – Дні вшанування пам’яті Героїв Небесної сотні. На той момент я зрозумів, що війна почалася.

З початком війни в нас з’явився блокпост на в’їзді до міста Маріуполя. 

Новин про дітей, що підірвалися на міні, ставало все більше.

. З початком нового навчального року до нашої школи приходили військові спеціалісти. Нам розповідали про те, як треба діяти, якщо ми знайдемо міну. Тем було багато

«Невже все стало наскільки погано?» – подумав я за партою у школі під час лекції про правила безпеки. І тоді я ще не раз для себе переконався, що війна почалася.

Для мене тоді багато що змінилося. Все почалося на психологічному рівні.

Я став більш пильним; закладені правила безпеки в школі вже на підсвідомому рівні відводили мене від підозрілих предметів на землі, від підозрілих місць, під час прогулянки з друзями.

Для дорослих все було набагато складніше. Деякий час у родині дорослі тільки про політику і говорили, адже від неї багато чого залежало. Навіть були думки, щоб забрати речі і бігти, але у крайньому випадку. Довгий час батьки були готові почати не жити, а виживати.

Комусь не вистачало грошей на їжу, воду або на нормальне життя взагалі. Проблем вистачило всім, і з часом, їх ставало все більше і більше.

Так, я вже розумів, що почалась війна. Я був достатньо дорослим, і мені було відомо вже набагато більше. Я бачив вже, що війна в нашій країні зовсім відрізняється від того, що ми звикли називати війною.

Це була війна в сотні разів сильніша, війна на психологічному рівні.

Новини по телевізору, політика та зовсім різна інформація з однієї теми формували різні погляди у людей.

Сьогодні для мене мир – жити щасливо і почувати себе в безпеці. Знати, що в кожній сім’ї, у кожної дитини є батько і матір. Вірити, що наш народ  – це одне єдине, це одна велика держава з великим майбутнім.