Білобров Оксана, вчитель, Опорний заклад Піщанський ліцей Піщанської сільської ради

«1000 днів війни. Мій шлях»

Що для мене ця війна?

… Нехай сто разів буде

Проклята вона.

Вже стільки днів в моїм краю

Лунають вибухи в гаю.

Це замість того, щоб у нім

Лунав весняний гучний грім.

Кати украли в нас весну

Та літню пісню затяжну.

І осінь все не наступа,

Бо у душі у нас зима…

Як зараз пам’ятаю ранок той

Та літаків «рашистський вой».

І перше, що спита мала:

«Ми помремо усі, мама?!»

«Ні, доню ми повинні жить,

Щоб Україну захистить!»

І вже блок-пост у нас в селі,

Коктейля повнії пляшки.

Сітки плетуться й пиріжки

Печуться тим, хто на нулі.

Стіною стали ми усі –

Ніхто не зміг нас обійти.

Отак ідем ми день за днем.

Донатим, плетемо, печем.

І далі будем цим шляхом йти,

Щоб дочекатись переможної весни.

Вже й син на фронті, а мені

Лишень би дочекатись звісточки:

«Та мамо, в мене добре все!»

Нехай усіх їх Боже збереже!

А серце моє кров’ю закипа –

Вже стільки моїх учнів забрала війна…

Та пам’ять все ж про них жива.

Коли ж скінчиться ворогів орда?

Отак минають важкі дні.

А розум каже: «Далі йди!

Тори свій шлях, хоч він складний.

Та головне, щоб не малий».

Тож треба попри все іти,

І дітям нашим донести,

Що буде вільна Україна

І дочекається матуся сина!

Що для мене ця війна?

… Нехай сто разів буде

Проклята вона.