Симончук Христина, 14 років, учениця 9 класу Шибиринівської ЗОШ І-ІІІ ст., с. Москалі, Чернігівська обл.

Вчителька, що надихнула на написання - Макаренко Оксана Володимирівна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

Моя сім’я проживає в маленькому мальовничому селі на Чернігівщині. Нас у родині сім чоловік. Тато, мама та п’ятеро дітей. Моє безтурботне дитинство розпочинається з маминого «Доброго ранку!», але не 24.02.2022 року. На цей день у нас були свої плани, батьки мали поїхати на роботу, а ми до школи. Але все в одну хвилину змінили вибухи.

Рано вранці прокинулись батьки, а через деякий час пролунав вибух і прокинулась я. Спочатку подумала, що це щось впало, але коли вийшла на вулицю, мама сказала, що це почалася війна. Від вибухів також прокинулись мої молодші брати, та старша сестра і брат. Через декілька хвилин всі разом почали збирати документи, ліки та теплий одяг. В молодших братів була паніка та страх, нас батьки заспокоювали та вірили в краще. По обіді до нас приїхали родичі з міста і ми міркували, що нам робити далі…

Моя родина виїжджати з рідного села не збиралась, адже до останнього вірили, що нас це лихо омине. Але спокій тривав недовго. Вже 27 лютого, о третій годині дня, рідна земля здригалася від вибухів та важкої воєнної техніки окупантів. Гул якої було чути далеко за межами села. Ближче до вечора, через село почали їхати російські танки та БТРи. Їхали без зупину, на великій швидкості, вісім годин. Деякі машини таранили електроопори та руйнували паркани, деякі ламались та вгрузали в полі за селом. Майже весь цей час, ми з рідними сиділи в холодному погребі, а тато спостерігав за рухом воєнної колони. Це було до опівночі. Рахувалась кожна хвилина. Так почалася війна в моєму житті. Страх. Біль. Відчай. Сльози.

Повномасштабна війна змінила все життя у моїй сім’ї. Кожен день розпочинався по новому. Було дуже неспокійно. Тривожно. Але з’явилась одна велика мрія, щоб скоріше закінчилась війна та окупація.

В перші дні окупації було страшно, так як не знали що очікувати від окупантів.

Коли пройшла неділя повномасштабної війни, почались перебої з електроенергією. Найбільше ми сиділи без світла десять днів. Сніданок, обід та вечерю мама готувала у печі. Хліб пекли також самі. Спочатку брали пшеницю або кукурудзу, мололи та просіювали через сито і пекли чудові паляниці. По вечорах ми грали в настільні ігри, щоб трішки підняти собі настрій, відволіктись. А вночі, коли всі спали, тато та брат спостерігали що відбувається на вулиці.

Бачили як окупанти запускали світлові ракети, одна з них впала в ліс біля нашої домівки. Чули нічні перестрілки… Російські літаки літали дуже часто та низько.

Запускали ракети. І одного теплого вечора, українські військові, збили одразу двох ворожих залізних птахів. Найбільший страх був, коли окупанти їздили по рідній землі. Кожного разу, коли вони заїжджали в село, стріляли з кулеметів та автоматів. Навіть в один з днів машина, а саме Тигр окупантів, під’їжджав до нашого двору. Один з військових вийшов з машини. Тато пішов з ним розмовляти і сказав, що у хаті багато дітей. Тоді окупант сказав, що їх боятись не треба, вони не завдадуть шкоди. Сів у машину і поїхали. Окупація мого села тривала тридцять чотири доби. Тридцятого березня російські військові почали виїжджати з моєї місцевості, а вже першого квітня Збройні сили України повністю звільнили нас від окупації.

Після окупації промайнуло вже багато місяців, але біль та спогади залишаться в моїй душі назавжди. Війна триває. Ми інколи бачимо літаків в небі. Чуємо, як наші піротехніки зривають снаряди, які залишили окупанти. Біля мого села лежить ворожа ракета, яку збили наші сили ППО. Залишилось дуже багато покинутої та розбомбленої російської техніки. Це все нагадує біль. Війна зламала наше життя, наше дитинство. Але не зламала віру. Віру в перемогу!!! Нашу перемогу!!!

На даний час, ми не сидимо без діла.

Моя велика родина та друзі допомагаємо ЗСУ. А саме: в’яжемо шкарпетки, виготовляємо окопні свічки, сушимо та пакуємо чаї, сухофрукти та випікаємо смаколики. Волонтерами передаєм на передову. Хоч чимось хочеться подякувати військовим за сьогоднішнє мирне небо. Так ми будемо продовжувати й далі, аж до самої перемоги.

А вона буде дуже скоро!!!