Як почалася війна, стало ніяково. Вибухи були страшні. Я поїхала на роботу, щоб закрити відділ в магазині. Потім приїхала додому та залишалась там. Спочатку вибухи були десь вдалині, а потім - прямо над будинком. Тряслася вся квартира. Ракети летіли майже щодня. Снаряди потрапляли до будинків. Ми одразу пішли до підвалу. Там і мешкали. Без води, без світла. Газ відключили, було холодно та голодно. Їли, що залишалося. Потім і продуктів майже не стало. Кожен день був як останній. Без газу вижити було неможливо, у мене на руках були хворі люди і діти. Я не вірила, що це відбувається з нами.

Не думала, що опинюся в такому становищі. Хтось їхав, хтось залишався. Але було зрозуміло: Росія тисне, наступає. 

Я поїхала, коли стало зовсім небезпечно. Зараз у мене нічого немає, планів у мене ніяких немає. Хочу, аби моя дитина навчалась та була щасливою.