Війна – це жах. Коли все почалося, я навіть не могла повірити. Росія обстрілювала наші міста, ракети летіли щодня. Було не просто страшно — було моторошно. Ніхто не розумів, куди тікати, що робити. Я залишилася у квартирі. Думала: може, все скоро вщухне. Але потім зник газ. Потім не стало світла. Воду також відключили. Було тяжко. Щодня – нові обстріли, нові руйнування. Люди гинули, будинки валилися.

Мій балкон знесло вибуховою хвилею, мені було дуже страшно. Мій син з родиною забрав мене до себе на перший поверх. Ми бігали до бомбосховища. Продуктів у місті не було, виживати в окупації було неможливо. Я не витримала та поїхала, хоч і не хотілося. Але страшно було лишатися. З собою я нічого не взяла.

Зараз я тільки думаю про те, як хочу назад повернутись. Ходити своїми вулицями. Хочу, щоби все закінчилося. Щоб Україна жила у мирі. Дуже цього хочеться.