Коли почалася війна, я була вдома. І раптом – сильний гуркіт. Так почалась війна. Росіяни наступали, брали село за селом. Я залишилася вдома, бо не знала, куди йти. Ніколи раніше не стикалася із цим. Не розуміла, що треба робити. Потім почалися вимкнення. Спершу зник газ. Потім світло. Потім воду відключили. Обстріли були щодня. Чула, як літають ракети. Як десь падають снаряди.

Одного разу навіть вікна трохи вибило. А потім зовсім стало неможливо залишатися. Я поїхала.

Виїжджати було важко. Це не просто змінити місце — це відірватись від усього, що ти знав. Зараз я живу в Броварах. Досі не можу відійти від пережитого. Я дуже хочу, щоби все закінчилося. Хочу повернутись. Дуже. Хочу знову пити чай у себе на кухні та чути не вибухи, а спів птахів. Вірю у перемогу.