Самотес Валерія, учениця 11 класу Красівського ліцею імені Цезаря Леоновича Посудевського Семенівської сільської ради Житомирської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Каліщук Тетяна Станіславівна

Війна. Моя історія

Вітер - пустун бив у шибки, шугав між деревами, крутив останніми листочками, які ще лишилися від осені. У хаті тепло, затишно, сонно… Раптом - телефонний дзвінок. Мама зіскочила з ліжка. Хто ж у таку рань? Ще й променів сонця не видно. У слухавку ненька почула голос дядька Миколи, колишнього військового: «Інно, війна, збирай дівчаток і виїжджайте!»

Що було потім у хаті, сказати важко. Плач, розпач, зневіра, невідомість… Трохи заспокоївшись, все обміркувавши, батьки вирішили нікуди не їхати, не кидати дім, худібку, рідний серцю куточок.

Дні не йшли, а повільно повзли. Ми часто чули вибухи, звук літаків над самою хатою, годинами сиділи у погребі, закутані у пледи. І вірили, вірили у чудеса, вірили, що з дня на день це божевілля скінчиться.

На жаль, вже другий рік проклятий ворог тероризує мою країну, вбиває Цвіт нації, нищить усе, що зветься «Україна». А ми віримо у краще, віримо нашим незламним воїнам, віримо у ПЕРЕМОГУ. Саме віра допомагає жити, планувати, додає сил і терпіння.

Я вірю в майбутнє твоє, Україно! Ти ніколи не стояла на колінах і ніколи не схилишся, твій  синьо - жовтий  стяг буде майоріти у кожному місті та селі, твоя пісня буде лунати з уст свідомих українців не тільки на своїй землі, а й далеко за її межами, твоє буйне колосся пшениці та жита даруватимуть  життєдайну силу і незламність духа…

Мрії…Їх не буває багато!

Та у нас є Єдина. Єдина!

Перемога над ворогом клятим…

Мріють всі – і дорослий, й дитина!..

Мир. Сирени – десь там , у минулім!..

Спів пташиний у небі дзвінкому.

Всюди пісня. Бо вже повернулись

Всі солдатики рідні додому.

Хоч не все буде легко і швидко,

Відбудуєм, розчистим, відновим.

І забудем НАВІКИ вже гИдку,

Вмиту кров’ю, загарбницьку мову.

Дуже хочу, щоб світ схаменувся.

І війна, як поняття, пропала!

(В росіян тих, щоб розум проснувся!..)

Бо цієї, страшної, вам мало?!

Заживемо по-іншому, браття!

Із манкуртами – жорстко і сторого!

Маєм знову ми сильними стати!

Станем! Вірю. Аби перемога!..

Сьогодні мені наснилася перемога. Я бачила змучених та втомлених воїнів, проте їхні очі світилися радістю. Я тримала у руках букет білих хризантем (адже осінь), по моїх щоках котилася сльоза.

До мене підійшов сусідський хлопець Ярослав, який захищає нашу країну з перших днів війни  і тихо промовив: «Як справи, красуне? Не плач! Ми перемогли!» Озирнувшись, побачила радісні обличчя людей, вони плакали від щастя, вони обіймали воїнів і дякували.

Я часто думала про те, як ми будемо святкувати перемогу, яким буде моє село Іванківці після війни, як ми будемо зустрічати наших Героїв. Виявляється, що найбільше щастя після звільнення - це побачити своїх односельчан, які захищали Україну, живими і здоровими.

Це радісні очі матерів, батьків, дружин і дітей, які обіймають тих, за кого увесь час молилися, від яких чекали звісточки, яких віра й надія тримала на цьому світі. Безстрашні українські  воїни… Я знаю, наскільки ви стомлені  та виснажені, але незламні.

Завдяки вам моя сім’я у безпеці, завдяки вам я навчаюся в 11 класі Красівського ліцею, а не в общеобразовательной школе, завдяки вам насолоджуюся кольорами осені , завдяки вам буду жити у вільній та мирній Україні.

Вранці та ввечері прошу Богородицю та усіх Святих, аби берегли наші родини, наших захисників, щоб стали  щитом, щоб відвели ворожу кулю. Так і буде, бо за нас молиться уся Україна, увесь світ. Вірю, що у день ПЕРЕМОГИ  мій сон стане реальністю, що я обов’язково подарую букет білих хризантем (адже осінь) сусідському хлопцеві Ярославу, а він тихо промовить: « Привіт, красуне! Ми перемогли!»