Історії, які ви нам довірили
Я залишилася жити заради онуків, тому що втратила дочку та зятя. Намагаюся поставити маленьких діток на ноги.
Ось у нас на околиці Ольгинки немає ні парку, ні дитячого майданчика. Тому я з Катею та Колею гуляю сільською вулицею. Це для нас розкіш, якщо не стріляють. А минулого разу стріляли – ми й не виходили.
У нас немає зруйнованих будинків, але постріли та вибухи діти чують регулярно. Особливо страшно було минулої зими. Було дуже голосно, шибки у вікнах торохтіли, штукатурка посипалася, було дуже страшно.
Біди в нашій родині почалися ще до війни. Спочатку помер батько дітей, а через кілька місяців від інфаркту й мама. Я вже другий рік виховую їх сама.
Правду кажучи, мені самій хотілося померти. Але потім я переборола себе. Куди дітей дівати? Вони пам’ятають і люблять батьків, часто переглядають сімейний альбом. Дев’ятирічна Катя досі плаче, коли бачить мамине плаття в шафі.
Ми живемо на соціальну допомогу й раді будь-якій допомозі.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
