До війни було все чудово: я працював, запланував ремонт у квартирі, не так давно у мене народився син.

Ми з дружиною до останнього не хотіли переїжджати до іншого міста, тільки шостого квітня вирішили, що треба їхати з дому, бо дуже боялися за нашу дитину.

Переїхали ми у місто Біла Церква. Тут нас прийняли зовсім чужі люди, надали нам безкоштовно прихисток, ми отримуємо гуманітарну допомогу, їжу, памперси для дитини. Але грошей не вистачає, бо не можу знайти роботу.

Вирішили, що треба їхати, бо дуже боялися за нашу дитину