Під окупацію наше селище потрапило в перші місяці початку війни. Медикаментів не стало перш за все, а слідом - і продуктів. Зв'язок то був, то пропадав і було важко наважитися виїжджати, ніхто не знав куди, як і коли можна проїхати. І за допомогою мелітопольського волонтера, який сформував нас і багатьох інших бажаючих у колони по 10 машин, надав нам маршрут і час, ми виїхали... Дякуємо Олександру за інструкції, де ставати, що говорити, як поводитися на блокпостах. Це трішки додавало впевненості. Але це було наче 7 кіл пекла. Нас обшукували, допитували на кожному блокпості, зупиняли, не пояснюючи, на декілька годин. Поряд були обстріли, і дуже багато страшної військової техніки. Виїхати з окупації було дуже важко.

Виїжджали через Токмак та Пологи, потім - Оріхів, там було більше 20 блокпостів ворога. Ішли обстріли і ми взагалі не знали, чи доберемося живими до Запоріжжя. Донька дуже боялася і пережила шок від побаченого навкруги.