Сім’я Валентини вибиралась з Луганщини в дуже небезпечний час, не уявляючи, що їх чекає попереду

Нас війна раніше торкнулася, ще з 2014 року. Дуже було тяжко у Лисичанську, тому ми вийшли, бо гірше ставало. У нас там була продовольча блокада. Було таке, що люди помирали чи втрачали свідомість, особливо якщо літні залишилися самі. Магазини пусті. Такий був час - блокада була продовольча у 2015 році. Навколо все змінилося. 

Виїхати було тоді тяжко, тому що десь там машини розстрілювали. Одразу проїхати шанс був тільки 50 на 50, якщо повезе. Наше місто бомбили. 

Машинами до нас ніхто не приїжджав. Зі Станиці йшли пішки, потім вже сідали до когось. На той момент людей дуже було багато - якраз початок був повномасштабної. 

Ми довго добиралися. Зустріли людей, які їхали в Хмельницьку область, і ми теж поїхали. Дали нам хату стареньку - там світло проведене було, за водою треба було ходити. Там одна кімната. Якраз зимно було, коли ми приїхали. Ми тільки в одній маленькій кімнатці всією родиною були. Прийшлось виїхати, бо там нема роботи. Там треба, напевно, народитись, а я ще й міська - мені тяжко зовсім було. 

Друзі кликали в Бровари. Ми переїхали і поки тут знаходимося. Поїздка до Хмельницька була дуже тяжка. Весь час -  вибухи. То там стріляють, то там бомблять, ми вже думали може, в інше місто їхати, але не знали, куди. У нас була одна сумка.  Що зараз там із житлом - я не знаю, бо в мене вже втрачений зв’язок, там не функціонують наші оператори. Та й це, напевно, не головне, бо життя головне. У людей загинули близькі, родичі, друзі, знайомі. Уже на все не так дивлюсь. 

Мої рідні чомусь відмовилися спілкуватися. Я хотіла на контакт вийти все одно. Я не ображаюсь, тому що кожен обирає сам. 

У селі, в якому ми були в Хмельницькій області, одразу люди приносили все: картоплю, моркву, ще городину. Питали, що треба, чим ще можна допомогти, пропонували молоко для дітей. 

Ми приїхали без нічого, одяг не брали з собою. Нам люди допомагали, завжди питали, що ще треба. Я пам'ятаю, як мішок картоплі привезли. Ми не просили, люди самі розуміють і допомагають. Це дуже круто. Колись я там допомагала, тепер все повертається, напевно. Люди у нас дуже гарні. 

Дуже хочеться, щоб вже війна закінчилась, щоб ми перемогли скоріше, щоб ніхто не вмирав, і все було в порядку. Щоб наші люди повернулися, відродили Україну. Щоб наші діти, дай Бог, забули це все і не жили в стані постійної війни. Миру нам і перемоги.