Ми ще у 2014 році переїхали до Маріуполя з Донецька. Необхідно було по роботі виїжджати за наказом керівництва.
Ми вже вдруге залишили житло: в Донецьку була своя квартира, потім за програмою лізингу отримали в Маріуполі службову.
Шокувало, що дитина це переживала вдруге. Їй було дуже тяжко, дуже гучно було в Маріуполі – набагато страшніше, ніж у 2014 році в Донецьку. Дуже лячно і страшно для дитини, коли вона вдома одна.
На початку були гуманітарні проблеми, але була допомога від центру ЯМаріуполь. Це вагома підтримка була, тому що ми виїхали майже без нічого - взяли тваринку свою і поїхали.
Найбільше запам’яталося те що в місті була вже гуманітарна проблема. Ми виїжджали власним транспортом. І власний транспорт нас врятував, бо масової евакуації з Маріуполя не було, і колони не випускали.
Ми підтримуємо зв’язок із рідними, знайомими. Багато хто пізніше виїжджав, вони розповідають, що там далі трапилося – звісно, це був жах.
Ми надіємося на перемогу. Я не залишаю надію, що все буде Україна. І мрію повернутися до рідного Донецька.
