Ми з міста Василівка Запорізької області. У мене є чоловік і двоє діток. Все було добре.
В перший день я приїхала в Запоріжжя на роботу, і мені там сказали, що війна. Було тяжко добратися додому, бо нічого не ходило. Я переживала, бо діти були вдома. Цілий місяць була стресова ситуація. А потім адаптувалися і прийняли рішення виїхати, бо наше місто стало зоною бойових дій.
Найважче було покинути дім. Всі рідні, роз’їхалися, і ми не бачимося. Чоловік залишився вдома, бо там будинок
Я працюю в Запоріжжі, й ми сюди виїхали. На продукти і ліки нам вистачає, таких проблем немає.
Шокувало те, що взагалі в наш час розпочалася війна, агресія. Ми до цих пір не можемо зрозуміти, чому це так. Діти також переживають, хочуть додому. Ми не зуміємо, чому б’ють по мирному населенню.
Мені дуже подобається, що багато є волонтерів, які допомагають. Із самого початку, як ми тільки переїхали в Запоріжжя, нам допомагали одягом, їжею. Дуже їм велике спасибі, підтримка була дуже сильна.
Звісно, хочеться додому повернутися. Але зараз ми не можемо це зробити, бо там небезпечно. Я чекаю, що все це закінчиться. Хочеться повернутися до того життя, яке було раніше. Я розумію, що вже так не буде, як раніше. Буде важко і фінансово і морально, але я вірю, що ми повернемося в те життя, яке у нас було до 24 лютого.
