Я з Гуляйполя, мені 67 років. По телевізору побачили, що почали бомбити міста по Україні - от так і дізналися про напад росії.

Ми там до березня побули, з погребу не вилазили, а потім виїхали. Люди виїжджали, і ми виїхали. Життя дорожче, ніж хата. 

Не хотілося їхати, а потрібно було тікати, тому що у сусіда хату розбило, і ще багато домів. Але Гуляйполе тримається. Вже п’ять місяців не можуть його взяти.

Їхати додому немає сенсу. Там світла немає, газу немає, дров немає як напиляти, кругом міни, розтяжки, то ми так і перебуваємо в Запоріжжі. Гуманітарну допомогу нам давали. Дякуємо, що людям допомагають. У Запоріжжі дуже багато переселенців, і вони молодці - не обіжають людей.

Чекаємо перемоги. Закінчиться війна - будемо повертатися додому, що б там не було.