Мені 64 роки. Я з міста Оріхова, воно в зоні активних бойових дій. 24 лютого 2022 року життя зупинилося. Ми пам’ятаємо, як жили до цього, а після 24 лютого вже не думаємо про майбутнє. Прожили день – і добре. Як то кажуть, ні кола ні двора. Місто під щільними обстрілами, його вже немає, воно зруйноване повністю.
Перший день війни – це жах. Чоловік якраз був на роботі в Мирному. Вранці зателефонувала подруга десь о пів на шосту і сказала, що війна почалася. Я набрала чоловіка. Він сказав, що вже знає про війну. А через два дні він уже на роботу не поїхав, бо Мирне було окуповане. За різними підрахунками, там десь 800 чоловік залишається.
Перебралися ми до Запоріжжя. Виїхали, бо там уже навіть стін не залишилося. Забрала з собою тваринок – тих, що були підібрані з вулиці. А торік їздила й підібрала ще трьох тваринок, теж із вулиці. Опікуємося ними. Я дуже люблю котів.
Будинок наш розбитий. Уже зруйноване все місто. Щодня телефонуємо тим, хто там лишився, дізнаємося новини. Оріхів просто стирають із лиця землі. Куди нам далі дітися – не знаємо. Ще й на руках у мене шестеро тваринок.
Ми до війни тваринкам варили каші, а під час війни вони тільки сухий корм їли, тепер мені доводиться ще й його купляти.
Спочатку ми думали, що ще трошки – і все скінчиться. А тепер уже нема ніяких прогнозів. В Оріхів додзвонилася, - мені кажуть, що там Армагеддон зараз. Хочеться вірити, що ми повернемося додому. Ми з мешканцями нашого Оріхова спілкуємося, і всі кажуть, що поїхали б туди й навіть у наметах та землянках жили, аби тільки тих фашистів відігнали й ми були вдома.
