Єфіменко Олеся, учениця 10 класу Комунального закладу "Мелітопольський ліцей-інтернат ІІ-ІІІ ступенів" Запорізької обласної ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Шевченко Інна Михайлівна

Війна. Моя історія

Війна, як я сприймала це раніше? Фільми, книжки, підручники, заняття, екскурсії. Без сумніву, було уявлення про жахи і поневіряння людей, на долю яких випали ті жахливі часи. Та чи могла я подумати, що це може статися зі мною у 21 сторіччі. Нам завжди розповідали про толерантність, інтеркультурність та врешті решт про дружбу.

І от… Вибухи, пожежі, танки на дорогах, люди з автоматами у дворах, мирних дворах. Кажуть, що треба вчитись на чужих помилках. Грузія і Чечня, Вірменія та Азербайджан. Крим і Донбас, це так далеко, так давно. І от… вибухи, пожежі, нелюди на твоїх вулицях, на твоїх рідних, тихих вулицях.

А далі дні, тижні, місяці для вибору. Дні, тижні, місяці мороку в думках і діях. Хтось дуже швидко зорієнтувався, зібрався, врятувався. Хтось дуже довго думав, зібрався, врятувався. Мої залишились. Маючи певну кількість причин, чи то справжніх, чи ні. Одна з них « хто зустріне хлопців, якщо всі поїдуть?». Дурість, наївність, надлишкова доброта? Хто знає?

І от окупація. Дуже страшне слово, а дійсність ще страшніша. Як страшно розчаровуватись в друзях. Як дивно бачити зрадливих вчителів, які говорили тобі про чесність, патріотизм. Як жити серед сусідів, яким не можна довіряти. Як спілкуватись з людьми, від яких не знаєш що чекати, і ти мовчиш. Як страшно бачити озброєних людей на вулицях, в магазинах.

І з дому виходиш рідше. Але ж це неприродньо сидіти в чотирьох стінах без спілкування і ти йдеш… Яка ненависть захопила душу від всього побаченого, почутого. Як хочеться набити морду всім зрадникам і ти тихо плюєш їм в спину. О ні, я гірше від цього не стану, а чи стає легше, не зовсім. Так, ми в окупації, нам страшно, подекуди гидко.

Але, як і більшість, ми чекаємо на перемогу. Слухаючи українську музику, читаючи українські новини, спілкуючись з однодумцями, серед цього мороку, уявляєш себе трішечки героєм. І нехай наша віра і надія допоможуть нашим захисникам.

Я не люблю, коли мені бажають спокійної ночі, я хочу чути, як моя армія звільняє мою землю. Я хочу бачити, як палає ця наволоч... Кажуть прильоти це дуже страшно, але я дуже чекаю на ЗСУ, на звільнення. Я з нетерпінням чекаю перемогу. Всім нам - мирного українського неба.